4 сентября 2015 г.

Де я пропадала? В Карпатах

Всім привіт! По трохи вертаюся до свого блого-доміка. Страшенно скучила.
В блозі cherrylana вийшов пост про мою подорож до Карпат.
Роблю копію до себе, так як в мене можна вибрати зручну для вас мову для прочитання. Бо про Карпати не мала право писати на російській. В Карпатах думається лише на українській мові.

Всім привіт! 
Сьогодні п'ятниця, а це означає, що це чудова можливість познайомитись ближче, розповісти цікаві історії і просто по дружньому зазирнути в чиєсь життя :)  
Хочу розповісти про останню сімейну відпустку. Разом з родиною:  чоловік, син ,я та наша кішка Мері, також на іншій машині була ще одна родина, наші близькі друзі,  відправились мандрувати по Західній Україні. Наша ціль Карпати, а саме село Микуличин. 
Виїхали о шостій ранку, попереду чекала довга цікава дорога в 700 км. Дуже хвилювалася, як дорогу перенесе Дмитрик, та він на задньому сидінні влаштував собі дуже зручні апартаменти. В нього був м'якенький матрац, улюблена іграшка-подушка і головне його незамінна подружка Мері. Без неї жити він не може, та й вона без нього теж. Саме по цій причинні кішку беремо в мандрівки з собою (якщо є така можливість). Бо в тому році, вона без нас не їла, не спала, а лише скрутилася в клубочок і так з сумними очима чекала на наше повернення. 

Кілометр за кілометром, місто за містом, село за селом.... Час доволі плинув швидко. Навкруги все нове, цікаве. Інша місцевість, різні звичаї. Люблю любуватися краєвидами з машини, люблю щебетати з чоловіком, підспівувати знайомі пісні і просто ділитись мріями, планами. Особливий час наступає з того моменту, як тільки ми сідаємо до машини. Ти розумієш, що ось твій будинок - ти в руках довіри свого чоловіка, поруч син, ніжно сопе собі під ніс, кішка дрімає і ледь чути муркотіння - ось воно щастя, просто жіноче щастя, коли найдорожчі люди поруч біля тебе. 

На горизонті видніються перші гори. Справжні гори. Дух захоплює. Яка ж це краса - неймовірний Божий витвір. А повітря? Воно особливе.

Прибули до місця призначення. влаштувалися в чудовому дерев'яному будиночку. Познайомилися з місцевими. В перший же вечір після дороги, новий наш друг Іван, показав мальовничі місця тутешньої місцевості. Привіз нас до лісу. Вийшовши  з машини я ніби опинилась в загадковому місці -  в лісі наповненому таємниць, пригод... така собі українська Нарнія. Було це біля восьмої години вечора, ледь прохолодний вітерець наповнений всілякими пахощами,  лоскотав моє обличчя, знімав втому після довгої дороги. Вдалені чути дзюркотання струмочка, а ще за декілька метрів - потік бурхливої ріки.
   Після прогулянки нас чекала смачна родинна вечеря.

Про Карпати можна розповідати багато та довго. За кожним поворотом нові захоплення, відкриття. Та хочу поділитись одним із таких незабутніх, на все життя від карбованим в пам'яті враженні.
Іван та його родина запросили нас в гори на полонину. Познайомитись ближче, показати свої гірські красоти. Перше враження - як ми туди добирались. Іван нам організував справжній адреналін - грузовик ЗИЛ. На кузові ми були і вгору , і згори. Скажу, що враження мега, це майже нічого не розказати. Стоїш на кузові, навкруги краса, в тебе романтично розвіюється волосся, в переді гори, каміння, схили, і ти маєшся все це подолати. 

Ми були на горі висотою біля 1300 м.

В такому мальовничому місці відпочиваєш і тілом, і душею. Дружня компанія, палає вогонь, смачний шашлик, традиційний банош...

Чоловік пройшов майстер клас по приготуванню, й вперше в своєму житі готував банош.



Поруч біля нас на полонині  стоїть невеличка хатинка.  Вона незвичайна. В ній виготовляють сири. Господар був радий неочікуваним гостям. Зробив нам екскурсію по своєму будиночку, показав приготування сиру (бринза, вурда, будз). Пригостив нас свіжим молоком тільки видоєним з корови (я не наважилась пити, бо боялась, що з моїм шлунком є можливість повертатись додому з пригодами :)) та найсмачнішим сиром у світі! Це така вкусняшка!

Додому повертались пізно. Наповненні позитивом та приємними спогадами. Спуск з гір був на кузові те ж незабутнім - через кожний метр чуєш "Ліва сторона присідай, права сторона присідай...!" Це ми так ховались від гілок смереки. Я по лобі таки трохи заробила. І ще ціла купа сінців по тілу - але ж як то круто їхати на кузові!!!

Мені є ще багато чого розповісти - поїздка до географічного центру  Європі, незабутній ресторан "Музей", подорож до Буковеля, водоспад Гук, похід за ожиною, підйом на гори, збирання грибів, купівля подарунків, Польське старовинне кладовище, мінеральні води Квасів, маленьке місто Рахів, швидким поглядом по Закарпатті  та багато-багато іншого...

Маю надію, що я вас не дуже втомила, а вам було цікаво :)
На останок покажу  себе  - йду по ожину, в цьому році її дуже багато. Додому привезла варення з ожини ;) так що, зимові вечора будуть смачненькі. 


З вами була я, Оля Агрум!

2 комментария:

  1. О! Карпатский Бануш - это круто! Про женское счастье хорошо написала! Счастлив тот,кто счастлив ДОМА! поездки дают всецело осознать свою любовь к ДОМУ!

    ОтветитьУдалить